Шамани: хто вони такі і чим займаються

Шаманізм виник майже одночасно із зародженням людства. Перші окультні служителі були вже у часи палеоліту. Шаманізм нерозривно пов’язаний з віруваннями у розподіл світу на кілька вимірів, населених духами. Зараз є безліч трактувань того, хто такі шамани, але загалом це люди, які мають надприродні здібності. Виступаючи посередниками між людським світом та світом духів, вони допомагали своєму племені.

Сутність шаманізму

Термін «шаманізм» має тривалу історію. Його можна зустріти у багатьох мовах, причому часто трапляються співзвучні слова. Деякі народи мають кілька власних назв. Вони позначають шаманів, які виконують різні дії або належать до тієї чи іншої групи.

Є три основні трактування, що пояснюють суть слова «шаман»:

• людина, яка має магічні сили, здібності, тобто чаклун;
• той, хто за допомогою спеціального ритуалу (камлання) може спілкуватися з духами, мандрувати різними світами;
• людина, що виступає як служитель культу, а також знавець етнічних обрядів, віщун, цілитель (причому лікування теж проходило за допомогою надприродних сил і істот).

Шамани завжди вважалися посередниками між людьми і істотами інших світів

Відповідно, шаманізм – це прихильність до однієї з цих течій. Шаманізм як релігія репрезентує Всесвіт у вигляді трьох світів, що розташовані знизу вгору. У нижньому і верхньому живуть духи, боги. Середній – це насамперед житло людей, але вони ділять його з надприродними істотами.

Талант шамана полягає в тому, щоб за допомогою спеціальних ритуалів досягати екстатичного стану та мандрувати всіма світами.

Походження назви

Точно не встановлено, з якої мови прийшла назва і як саме вона утворилася. Існують дві основні теорії.

Згідно з першою, слово «шаман» прийшло із санскритської. Там був термін «шраман», яким у Стародавній Індії позначали мандрівного пустельника або аскета-подвижника, який займається духовними практиками. Поширенню назви по Азії сприяв буддизм.

За іншою версією, у терміна тунгусо-маньчжурське коріння. В основі лежить корінь «са», який означає дієслово «знати». Словом «саман» у мові евенків називали людину, яка любить знання. Шаманами у цих народів були обранці та посланці світу духів, ті, хто міг бачити іншу реальність, що існувала паралельно зі звичною. Вони мандрували нею і таким чином вимагали бажаного.

Історія шаманізму

Шаманізм виникав у різних регіонах – в Європі, Азії, Америці, Африці. Хоча багато з цих місць розташовані далеко одне від одного, вірування все одно мали схожі риси. Причому, якщо інші релігії зазвичай виникали завдяки якомусь засновнику, шаманізм народжувався природним шляхом.

Історія шаманізму в різних племенах починалася з того, що структура Всесвіту в міфології народу ставала надто складною та опрацьованою. При цьому вона грала велику роль у житті, і необхідні були люди, які добре знаються на віруваннях.

Шаманізм бере початок у самих витоків людської історії

Потроху розрізнені та примітивні вірування формувалися в чіткіші та стійкіші релігії. Наприклад, саме так виник даосизм. Нині обряди із шаманства використовуються у сучасних езотеричних та містичних навчаннях. Деякі техніки виявилися корисними у психотерапії.

Іноді чаклунів поділяли на чорних та білих. Але на те, хто такі шамани, не впливали поняття зла і добра, темряви та світла:

• білі шамани закликали духів з верхнього світу;
• чорні були більше пов’язані з землею, її духами, істотами нижнього світу, вони часто були сильнішими за перших.

Камлання – ритуал для встановлення зв’язку зі світом духів

Щоб спрацювали інші ритуали, шаман мав спочатку увійти в контакт із духами. І тому проводилися окремі обряди, звані камланням. Причому потойбіччі істоти навіть могли вселитися в тіло людини, щоб говорити через нього. Тривалість камлання – кілька днів.

Саме дійство може бути для непосвячених людей лячним, оскільки воно супроводжувалося такими ознаками, як, наприклад, судоми. Адже душа шамана на цей час покидає тіло. Через такі явища мага можна прийняти за психічно хворого. Але під час усього ритуалу він не втрачає зв’язку з навколишньою дійсністю, з людьми, відповідає на запитання, розповідає, що бачить.

Камлання представляє собой ритуал встановлення зв’язку з духами

Камлання складається з наступних етапів:

• Шаман надягає спеціальний одяг, прикрашений предметами, що створюють шум, наносить малюнки на обличчя.
• Готує інструменти, з яких найважливішим є бубон. Для різних ритуалів використовуються брязкальця, кістки, створюється особлива музика.
• Ритуал часто відбувається разом з іншими людьми того самого племені, які розсаджуються навколо багаття.
• Після всіх приготувань шаман вимовляє і приносить жертву.
• Наступний етап – безпосередньо входження в транс за допомогою танців, ударів у бубон, співу, шуму від одягу та інших речей.
• Під час цих дій присутніх та шамана іноді обкурюють травами, щоб усі занурилися в потрібний стан.
• Тільки після цього приступають до обрядів, заради яких відбувається камлання (пророцтво, лікування).
• Наприкінці шаман дякує духам за допомогу.

Які функції виконували шамани

Головним призначенням таких людей було допомагати своїм одноплемінникам, захищати їх від бід, забезпечувати щасливе життя. Заради цього вони закликали духів, працювали з ними.

Основні функції полягали в наступному:

1. Талант цілителя дозволяв під час камланія вивчити стан хворого, визначити та вилікувати недугу.
2. Шамани служили захисниками, шукали зниклих людей, речі.
3. Такі маги були схожі і на екстрасенсів – спілкувалися з мертвими, зокрема з предками, читали замовляння від злих духів. Деякі сутності вони навіть підпорядковували собі.
4. Подорожі в різні світи дозволяли дізнатися про майбутнє і розтлумачити сон.
5. Завдяки зв’язку з погодою шамани відводили стихійні лиха. Вони відповідали за багатий урожай та навіть успіх на полюванні.

Як живуть шамани

Люди не можуть самі ставати шаманами, для цього їх обирають духи. З цього моменту маг уже не належить собі. Він служить іншим, дбає про їхній добробут під керівництвом надприродних сил. Причому головна з якостей у цьому випадку – безкорисливість. Тому часто шаманів описують як досить бідних людей.

Проте робота з духами майже не накладає обмежень. Забороняються тільки паління, вживання алкоголю, лайка та погані думки. Але людина надто занурена в магічні практики, вона постійно допомагає людям, щось робить з волі духів. Тому складно займатися чимось ще.

Такі люди зазвичай ведуть осілий спосіб життя, майже нікуди не виїжджають. Вони надто пов’язані зі своїм місцем сили, у ролі якого зазвичай виступає їхня батьківщина. При цьому шамани не є самітниками. У світі вони можуть користуватися сучасними технологіями, досліджувати щось, займатися творчістю. Іноді виступають у ролі екстрасенсів.

Коли людина стає шаманом, вона вже не належить собі, а служить іншим

Шаманізм у різних куточках Землі

У різних країнах подібні вірування можуть відрізнятися. Причому вони зберігаються й досі. Наприклад, шаманізм дуже впливає на жителів Крайньої Півночі, а саме Якутії. Там магів вважають настільки сильними, що навіть після смерті їхні поховання намагаються не турбувати. Шаман ще 300 років залишається біля своєї могили та стереже її. Особливо небезпечно підходити туди тим, хто був родичами покійного.

У Якутії шаманів називали Айі. Так само називали божеств Верхнього світу, за легендами – прабатьків народу саха. Айі-шаман ставав їх проповідником. Перед цим він мав пережити два випробування:

1. Фізичне – молодий чаклун залишався у спеціальній споруді в лісі, де під час глибокого сну його тіло розсікали на частини духи трьох світів. Пізніше тіло знову забирала мати-душа і наділяла надприродними силами.
2. Духовне – під проводом досвідченого шамана молодий навчався ритуалів, камлання, вони проходили імпровізовану «подорож Всесвітом», насправді це було присвятою.

У Бурятії шаманізм виник у епоху палеоліта. У результаті він розвинувся в складну систему. Головна відмінність від вірувань інших місць – велика кількість богів зі своєю суворою ієрархією та складні обряди. Злі східні божества постійно ведуть війну із добрими західними.

Шаманом у Бурятії неможливо стати, якщо людина не має таких здібностей. Причому дар може передатися через кілька поколінь. Ознакою майбутнього чаклуна могла бути родима пляма або ще щось незвичайне у зовнішності. У період становлення вірувань шаманами були і чоловіки, і жінки, потім довгий час лише чоловіки.

Перш ніж стати справжнім чаклуном, людина переносить шаманську хворобу Онгол Даралка. Вона схожа на наближення смерті і пов’язана з мертвими, які приходять до молодого шамана, перебудовують його тіло, вчать мову духів. Хвороба продовжується доти, доки не буде прийнятий магічний дар. Останній етап – підбір духу-помічника, світлого чи темного.

Великою популярністю користуються маги Сибіру та Далекого Сходу. Саме там їх поділяли на категорії за силою. Наймогутнішими вважаються шамани Центрального та Східного Сибіру, наприклад, у евенків. Дуже шанувався у культурі Сибіру бубон шамана. Духи допомагали вибрати для нього дерево, а після смерті господаря інструмент наколювали на гілку біля поховання. Тоді з бубна вивільнялися сутності, що служили магу.

Зараз дослідники, як і раніше, активно вивчають, хто такі шамани. Сучасних чаклунів відвідують заради допомоги або просто з пізнавальною метою. Існують люди, про яких іде слава великих цілителів. Шаманізм продовжує зберігатись.